Стрітення Господнє — 15 лютого (за григоріанським календарем; 2 лютого — за юліанським) відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття.

Коротка історія
Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом. Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Походження свята
У народному побуті Стрітення (Стрічення) здавна сприймається, як зустріч зими з весною. Казали, що «в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».

Селяни спостерігали цього дня чимало хліборобських прикмет:

* ясна і тиха погода віщує добрий урожай і роїння бджіл;
* вітер — погана ознака;
* відлига — чекай пізньої весни;
* як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі (як нап'ється півень води, то набереться господар біди).

У цей день ворожили, виставляючи тарілку з зерном на ніч надвір (якщо ранком роса — врожай, нема роси — погана ознака).

У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають «громичними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоби захистити людей і худобу від блискавки.

Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця».

Освячену цього дня у церкві воду використовували проти «пристріту». Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.

Народні вірування
Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освячення свічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали і несли до хати.

Протягом року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі свічки, за повір'ями, мають виняткову силу і оберігають оселю бурі, зливи чи смерчу, ниву — від буреламу чи граду, а членів родини — від «злого ока» та хвороб. Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця».

Запалювали громничну свічку у таких випадках:

* коли над оселею гуляє страшна негода
* коли виникали труднощі при пологах
* коли у селі пожежа, або катаклізм
* коли людину схопить «чорна хвороба» (епілепсія)
* як людина помирала, запалювали свічку, аби спокійніше перейти їй у світ інший.

Також у цей день святять воду. Стрітенську воду збирали з сосульок і додавали до звичайної води, за повір'ями — така вода цілюща і лікує від багатьох напастей:

* лікує рани і внутрішні захворювання
* рятує від «злого ока», відьми, вовкулака, від «пристріту»
* нею кропили вояків перед боєм та чумаків перед походом
* пасічники окроплювали нею вулики на початку сезону
* а господарі окроплювали худобу під час першого вигону на пасовисько
* окроплювали стайні та обори від відьм, щоб «не виссали з корови молока»

За матеріалами: Вікіпедії — вільної енциклопедії
та сайту УГКЦ — www.ugcc.org.ua